Причины, по которым нам грубят дети

Всем родителям будет полезно узнать это

Многие мамы и папы задаются вопросом: «Я не понимаю, почему он/она делает это». Существует восемь очень распространенных причин почему дети нарушают порядок. Родителям будет полезно узнать их, потому что, если они могут точно определить причину неправильного поведения ребенка, они смогут более успешно разрешить эту проблему. Предлагаем рассмотреть восемь наиболее распространенных причин, по которым дети плохо себя ведут, и решения, которые помогут уменьшить или устранить проблему:

1) Малыши хотят проверить реакцию взрослых на их поступки.Детская основная проблема заключается в том, чтобы выяснить, как работает их сложный мир. Чтобы овладеть тем, что они должны познать на каждом уровне своего развития они будут тестировать своих родителей. Они буквально пытаются увидеть, где границы, или есть они вообще. Хотя тестирование приводит к разочарованию родителей, они должны знать, что это нормально и что это их шанс реально изменить ситуацию в жизни их ребенка.

2) Дети проходят через различные ситуации между школой и домом.

 Последовательность является чрезвычайно важной в восприятии ребенка, он должен чувствовать себя в безопасности и иметь возможность в понимании мира и как он работает. Если дети получают противоречивые сигналы дома и в школе они будут чувствовать себя непросто внутренне и выражать это не так, чем обычно, и ребенок будет чувствовать у себя внутренний стресс.Самое лучшее, что родители могут сделать, это простой способ дисциплинировать малыша, а затем провести разговор с учителем своего ребенка. Во время этого разговора, родители должны рассказать свой метод решения и спросить, как учитель поступает в этой ситуации. Цель состоит в том, чтобы попытаться использовать одинаковые методы, как в школе, так и дома. С последовательной четкостью и сообща, дети будут видеть последовательность в поступках взрослых и будут счастливыми в этом процессе.

3) Дети не понимают правил, которые находятся вне их уровней развития.

Иногда, родительские ожидания превышают возможности, выходят за пределы способностей своего ребенка. Например, было бы неразумно говорить 2-летнему малышу убирать свою комнату и ожидать, что он это сделает идеально. В этом возрасте дети нуждаются в большой поддержке и руководстве родителей, чтобы сделать такую работу.Чтение книг о том, что дети могут делать в каждом возрасте полезно по этой причине, так родители могут узнать, все, что связано с развитием соответствующем для возраста их малыша, и что ожидать от своего ребенка.

4) Дети хотят самоутверждения, и иметь свою независимость.

Дети начинают проявлять свое стремление к большей самостоятельности в возрасте около двух лет. Они начинают хотеть иметь контроль над некоторыми областями их жизни, чтобы они могли чувствовать себя способными и независимыми. Это не займет много времени для детей, чтобы определить области, которые они могут контролировать, к большому огорчению родителей в ситуациях: есть, спать, чистить зубы, когда дети проявляют свою самостоятельность, вы расстраиваетесь и следовательно настаиваете на своих правилах это необходимо, чтобы дети чувствовали себя под контролем.Каков же выход? Дайте ребенку право выбора в его повседневной жизни, так что бы он чувствовал контроль над собственной жизнью. Кроме того, это является ключевым, чтобы узнать простой, любящий способ дисциплинировать, так можно легко получить контроль над ребенком.

5) Отсутствие режима у ребенка.

Когда детские основные потребности не регулярно исполняются каждый день они часто, плохо себя ведут, плачут, бросаются в истерику, и т.д. Решение этой проблемы простое: есть рутина, которую нужно соблюдать, когда ребенок ест, имеет личное время, родители и ребенок играют или по времени спят.6) Дети не имеют точной информации и опыта.Когда дети что-то делают, например переходят дорогу в первый раз, они не знают, что они, должны смотреть в обе стороны, то что мы все знаем, мы им должны объяснить, что необходимо смотреть налево и посмотреть на право, и т.д. Следует не забывать, что та же самая техника должна применяться во всех ситуациях. Дети будут повторять поведение снова и снова, пока они не запомнят точной информации относительно того, что они должны делать.

7) Дети были ранее « вознаграждены» за их недостойное поведение.

Ни одному родителю не придет в голову целенаправленно награждать плохое поведение ребенка, но это случается довольно часто. Помните, отрицательное внимание по-прежнему внимание, так что если дети плохо себя ведут, и их родители, либо кричат или наказывают. Если ребенок ноет, плачет или бросается в истерику и мама или папа, в конце концов, жалеют и отменяют наказание. Этого категорически делать нельзя.

8) Дети копируют действия своих родителей.

Помните, что дети видят и слышат, как родители ведут себя дома. Так что, если они видят, как мама с папой кричат, то и они будут кричать. Если дети получают по попе, они, скорее всего буду, использовать удар, чтобы выразить свой гнев или разочарование. Хотя это и не всегда просто, родители должны смотреть на воспитание детей спокойно

Тихая трагедия, о которой никто не говорит и которая касается наших детей

Прямо сейчас в наших домах разворачивается молчаливая трагедия, затрагивающая самое дорогое, что у нас есть: наших детей!

Наши дети находятся в ужасном эмоциональном состоянии!

Более того, за последние 15 лет статистика психических расстройств у детей ужасает:

·   каждый пятый ребёнок имеет расстройства психики;

·   распространённость синдрома дефицита внимания выросла на 43%;

·  распространённость подростковой депрессии выросла на 37%;

·  частота самоубийств среди детей 10–14 лет выросла на 200%.

Что ещё нам нужно, чтобы посмотреть правде в глаза?

Нет, ответ не в улучшении диагностических возможностей!

Нет, они не рождаются такими!

Нет, это не вина школы и системы!

Да, как бы больно нам ни было это признавать, во многих случаях именно МЫ, родители, должны сами помочь своим детям!

В чём проблема?

Современные дети лишены основ здорового детства, таких как:

1.  Эмоционально доступные родители.

2.  Чётко очерченные границы и наставления.

3.  Обязанности.

4.  Сбалансированное питание и достаточный сон.

5.  Движение и свежий воздух.

6.  Творческие игры, общение, свободное времяпровождение. 

Вместо этого дети имеют:

1. Отвлечённых родителей.

2. Балующих родителей, которые позволяют детям всё.

3. Ощущение, что им все должны.

4. Несбалансированное питание и недостаточный сон.

5. Сидячий домашний образ жизни.

Бесконечную стимуляцию, технологические забавы, мгновенное удовлетворение.

Разве можно воспитать здоровое поколение в таких нездоровых условиях? Конечно нет!

Человеческую природу обмануть невозможно: без родительского воспитания не обойтись! Как мы видим, последствия ужасны. За потерю нормального детства дети расплачиваются утратой эмоционального благополучия.

Что делать?

Если мы хотим, чтобы наши дети выросли счастливыми и здоровыми, нам надо проснуться и вернуться к основам. Ещё не поздно!

Вот что вы должны делать как родитель:

1.  Устанавливайте ограничения и помните, что вы — родитель ребёнка, а не его друг.

2.  Обеспечьте детям то, что им нужно, а не то, что им хочется. Не бойтесь отказывать детям, если их желания расходятся с потребностями.

3.  Давайте здоровую пищу и ограничивайте снеки.

4.  Проводите час в день на природе.

5.  Ежедневно устраивайте семейный ужин без электроники.

6.  Играйте в настольные игры.

7.  Каждый день привлекайте ребёнка к делам (складывать бельё, убирать игрушки, развешивать бельё, разбирать сумки, накрывать на стол и т. д.).

8.  Укладывайте ребёнка спать в одно и то же время, не позволяйте брать в постель гаджеты.

9. Учите детей ответственности и независимости. Не ограждайте их от мелких неудач. Это учит их преодолевать жизненные препятствия:

10.  Не складывайте и не носите за ребёнка ранец, не приносите ему в школу забытую еду / домашнюю работу, не очищайте банан для 5-летки. Учите их самостоятельно делать всё это.

Научите терпению и дайте возможность свободно проводить время, чтобы у ребёнка была возможность заскучать и проявить свои творческие порывы.

11. Не окружайте ребёнка постоянными развлечениями.

12. Не подсовывайте технику как лекарство от скуки.

13. Не поощряйте использование гаджетов за едой, в машине, в ресторане, в магазине. Пусть мозги ребёнка учатся самостоятельно разгонять «скуку».

14. Будьте эмоционально доступны, учите детей социальным навыкам.

15.  Не отвлекайтесь на телефон, общаясь с ребёнком.

16.  Научите ребёнка справляться со злобой и раздражением.

17.  Научите ребёнка здороваться, уступать, делиться, сочувствовать, вести себя за столом и в разговоре.

18.  Поддерживайте эмоциональную связь: улыбайтесь, целуйте, щекочите ребёнка, читайте ему, танцуйте, прыгайте и ползайте с ним вместе!

Мы должны изменить своих детей, иначе получим целое поколение на таблетках! Ещё не поздно, но времени остаётся всё меньше…

Автор оригинальной статьи — Виктория Прудэй, Канада.

Абетка дисципліни

Сподіваємось, що наведені далі поради (які стосуються не тільки батьків, але й усіх, хто займається вихованням дітей) допоможуть дорослим налагодити добрі та відверті взаємини з дітьми, сприятимуть правильному вихованню і навчанню дітей у школі та вдома. Демонструйте гарний приклад.  Поводьтеся так, щоб Ваші слова та справи не суперечили одне одному в очах дитини. Чітко окресліть межі дозволеного.  Узгодьте із членами родини та педагогами єдину лінію поведінки — щоб не сперечатися в присутності дитини. Потім поясніть дитині суть обмежень. Будьте наполегливими.  Визначивши межі дозволеного, суворо дотримуйте всіх установлених Вами правил без винятку. Тон, яким повідомляєте вимогу або заборону, повинен бути дружнім  Наказовий тон у жодному разі заборонений. Будь-яка заборона для дитини є важкою, а якщо вона вимовляється дратівливим або владним тоном, то стає важкою удвічі. На запитання: «Чому не можна?» не слід відповідати: «Тому, що я так сказала», «Не можна, та й годі». Необхідно коротко пояснити: «Уже пізно», «Це небезпечно» та ін. Якщо дитина знову запитує: «Чому?», то не тому, що не зрозуміла, а тому, що їй важко перебороти своє бажання порушити заборону. Зауваження краще висловлювати в безособовій формі.  Наприклад: «Сірниками не граються» замість: «Не чіпай сірники!»; «Цукерки їдять після вечері» замість: «Зараз же поклади цукерку на місце!» Проводьте «уроки дисципліни» у формі гри.  Така ситуація сприяє перетворенню нудного повчання на цікаве заняття. Обмежень, вимог і заборон не повинно бути багато й вони повинні бути гнучкими.  Якщо дитина не може впоратися з вимогами, пом’якшіть їх і обов’язково обговоріть. «Фізичне усунення».  Якщо улюблений порцеляновий сервіз (або цінний наочний посібник) постійно під загрозою бути розтрощеним, простіше прибрати його з очей дитини. Засуджуйте не дитину, а її вчинки.  Краще сказати: «Не люблю, коли ти розбиваєш чашки з дорогого сервізу», ніж: «Ти такий незграбний!» Повторення і ще раз повторення!  Навіть найкмітливіша дитина відразу не запам’ятає всі обмеження та вказівки. Головне — не лінуватися і частіше пояснювати суть установлених правил поведінки. Діти мають коротку пам’ять. Робіть зауваження відразу після провини дитини, в іншому разі вона не зрозуміє або не запам’ятає уроку. Не читайте довгих нотацій. Одне коротке зауваження є більш ефективним. Пояснюйте дитині мотиви Вашої поведінки, якщо вона не розуміє, чого ВИ під неї хочете і чому. Якщо доводиться карати дитину, то позбавляючи її чогось гарного, ніж роблячи їй погано. Інакше кажучи, краще карати від «плюса» до «нуля», ніж від «нуля» до «мінуса»; причому під «нулем» мається на увазі нейтральний, рівний тон ваших взаємин. «Плюс» означає традиційні свята, маленькі задоволення, які створюють зону радості та відбуваються обов’язково, якщо дитина не зробила нічого поганого. Обмеження виховання вимогами, зауваженнями та «мінусовими» покараннями загрожує втратою контакту з дитиною: у цьому разі домогтися дисципліни буде значно складніше. Залучайте дитину до прийняття рішень. Радійте за неї, цікав¬теся її думкою, запропонуйте на вибір два шляхи розв’язання складної ситуації та разом обговоріть кращий варіант. Попереджайте конфліктні ситуації. Краще попередити конфлікт, ніж потім розв’язувати проблему. Будьте поблажливими до непосидючих дітей: батьківські вимоги не повинні суперечити фізіологічним потребам дитини. Через певні особливості м’язового розвитку дітям важко довго перебувати в статичному положенні. Біганина, стрибки, інші рухливі дії — прояви природних і дуже важливих для розвитку дитини потреб у русі й пізнанні, їм значно більше, ніж дорослим, необхідно рухатися, випробовувати свої сили, досліджувати предмети. Краще за все спряму¬вати їхню активність на безпечні розваги. Любіть дитину. Якщо Ви звертаєте увагу на неї тільки тоді, коли вона вередує, б’ється або кусається, не сподівайтеся на ефективність результатів від спонтанних виховних виливів.

Поради батькам першокласників

Труднощі в навчанні першокласника. Що робити?

Допомога: якщо дитина не встигає з навчанням, їй необхідно допомагати. Причому це не повинна бути тільки моральна допомога або організація умов для навчання і режиму дня. Ні! Дитині треба допомагати засвоювати матеріал, який вона не може здолати в школі. Перечитайте з дитиною заданий текст у підручнику, поясніть простими словами – буквально на жолудях і сірниках – вирішення задачі. Можливо, на уроці дитина відволіклася, а може просто не встигає запам’ятати той обсяг інформації, який дає дітям за урок вчитель. Знову ж, дітям часто складно організувати себе і змусити виконувати всі завдання. У будь-якому випадку це не повинно бути причиною того, що у дитини з’явиться пробіл у знаннях. Давайте допомагати дітям вчитися.

 Багатьом батькам не подобається ця порада, адже для цього доведеться витратити багато свого часу, сил і навіть нервів. Головне не забувати, що допомога не повинна перетворюватися на надмірну опіку. Якщо ви будете вирішувати задачки замість дитини, збирати їй ранець до школи, то вже напевне не привчите її до відповідальності та організованості. Важливо завжди пам’ятати найголовніше: в школі дають знання, а не оцінки. І якщо будуть знання, то хорошими оцінками дитина Вас теж буде тішити.

 Оцінки – не головне: пам’ятайте це. Не можна зациклюватися на оцінках. У першому класі їх ще не ставлять, але це тільки в першому класі. У кожному разі в школі існує система заохочень. Але те, що вона є, не означає, що її треба ставити на чільне місце. Наша мета – отримання знань і умінь. Скільки б дванадцяток не отримала дитина за списану у сусіда вправу або за розв’язане Вами за неї завдання, ці оцінки не мають жодної цінності. Уявіть, що до Вас несподівано прийшов чоловік і вручив кубок за перше місце в змаганнях з бігу на 100 метрів. Хоча Ви насправді останній раз бігали, мабуть, ще у школі. Чи буде цей незаслужений кубок мати для Вас цінність? Ось саме це треба пояснити дитині. Постарайтеся (краще у легкій, а не повчальної формі) пояснити це дитині.

 І найголовніше – не сваріть дитину за оцінки. Пам’ятайте: знання – наша мета. Знання, а не просто цифри в щоденнику. Тому, якщо вже дійшло до обговорення успішності, то говоріть про відсутність знань, але аж ніяк не про оцінки. Боремося з причиною: боротися треба з відсутністю знань, а не з поганими оцінками. Придивіться, чому Ваша дитина не встигає в школі? Що цьому виною? Це може бути і невеликий обсяг довгострокової пам’яті, і слабка концентрація уваги і навіть погано розвинена дрібна моторика. Все це поправно. Не соромтеся порадитися з викладачем, зі шкільним психологом. У них є досвід в цьому питанні, і вони підкажуть Вам комплекс заходів або вправ, які допоможуть виправити ситуацію. Головне – терпіння і наполегливість у виконанні поставленого перед собою завдання.

 Не пропускаємо уроки: це дуже важливо. З самого початку навчання дитина повинна розуміти, що систематичні заняття допомагають їй не накопичувати прогалини в знаннях і вчитися рівномірно і спокійно. Якщо ж дитина звикне пропускати заняття, то їй все складніше і складніше буде згодом: більшість предметів шкільної програми побудовані так, що всі нові знання ґрунтуються на базі отриманого раніше матеріалу.

 Спілкуйтеся з учителями: не лінуйтеся підтримувати спілкування з викладачами. Ви повинні мати уявлення, як відбувається навчальний процес. У будь-якому випадку, дитина в школі проводить всього чотири – п’ять годин в день, і якщо щось не так, то це завжди можна виправити, наздогнати або вивчити вдома своїми силами. А Ви повинні дитині у цьому допомогти. Будьте на боці своєї дитини: завжди! Це дуже важливо, навіть, либонь, найважливіше. Сама по собі школа – це вже нелегке випробування. Тому дитина шукає підтримки у своїх батьків в першу чергу. І дитина хоче, щоб її любили такою, яка вона є, а не тому що у неї добра успішність. Не звинувачуйте її. Підтримуйте! Навіть якщо Вам здається, що їй властиві і лінощі, і неуважність – не забувайте, що в цьому є і Ваша заслуга. Адже це Ви її виховували.

 Тому постарайтеся не оцінювати дитину вдома – їй вистачає цього і в школі. А ось що їм дійсно необхідно – це Ваша підтримка і допомога. І тверда впевненість у тому, що їх завжди люблять!

 Втома  першокласника – чим пояснити і що робити

Уявіть будь-яку, цілком дорослу та самостійну людину (начальника чи підлеглого, не суть важливо), яка перед довгоочікуваною відпусткою ледве-ледве піднімається на третій поверх свого офісу. У думках – аж ніяк не графіки і не плани на майбутній квартал, а … море з його синім небом і теплими хвилями, м’яким пісочком. І, якщо вам, цілком зрілій людині, неабияк набридли тяготи повсякденної рутини, то, що казати про маленьку людину, яка лише кілька місяців тому вперше переступила поріг школи!
 Не лише до кінця навчального року, а й взагалі, на перших порах навчання ваш син чи донька можуть на уроках нудьгувати, пропускаючи повз вуха багато слів педагога, а то й зовсім ігнорувати вимоги, які до нього, першокласника, пред’являють. У чому причина? Спробуємо розібратися.

   Слід взяти до уваги індивідуальні особливості психіки: одні діти засвоюють матеріал поступово, невеликими порціями, інші ж здатні схоплювати його «на льоту», але мають слабку пам’ять і швидко все забувають, треті … Словом, дитина, яка нерухомо сидить і слухає з відкритим ротом, все запам’ятовує і видає стовідсоткові знання – велика рідкість. Не всі в змозі і швидко зорієнтуватися у вимогах педагога, проявляти активність у відповідях. Ось і виходить, що менш впевнений у собі першокласник поступово ще більше замикається в собі і перестає вірити у власні сили. Результат не важко передбачити: втрата інтересу до навчання, втома, яка посилюється до кінця року.
 І це ще не всі причини! Самостійно розібратися, чому ваш син або донька з такою неохотою йдуть до школи, часом буває досить важко. Допоможе шкільний психолог, який і окреслить коло можливих проблем, і підкаже, як їх вирішити. Але все ж таки є кілька загальних порад на такий випадок.
 Слідкуйте за сном вашого першокласника – він повинен лягати не пізніше 21 години. І ніяких жахів або ігор в «стрілялки», та ще з монстрами пізно ввечері! Спати він повинен не менше 11 годин на добу. Напевно, ви й по собі знаєте, як важко вставати, приводити себе в порядок і працювати в «невиспаному» стані. Що ж тоді говорити про малюка!
 Навряд чи ми відкриємо Америку, кажучи і про необхідність прогулянок і рухливих ігор на повітрі. Адже деякі батьки піклуються лише про інтелектуальне (іноземні мови, музика і т.д.) виховання. І який сенс в цьому, якщо ваш малий буде розумним і інтелектуально не за віком розвиненим, але кволим і хворобливим? Не варто сподіватися лише на уроки фізкультури,  ви повинні розуміти, що півтора-двох годин на тиждень катастрофічно мало, тому ваш обов’язок – сприяти поповненню цієї пустоти. Як? Не заохочуйте довготривале сидіння перед телевізором або комп’ютером, не змушуйте, мало не силою, по декілька годин підряд грати на скрипці або зазубрювати англійські слова. Долучіть дитину до спільних походів, ранкових пробіжок або відвідування басейну.
 Не забудьте, що 90% інформації про навколишній світ ми отримуємо за допомогою зору. Іноді млявість, небажання вчитися викликані поганим освітленням в тому місці, де розташований письмовий стіл. І, хоча всіх малюків перед школою перевіряє окуліст, все ж таки не покладайтеся на позитивний результат обстеження і подбайте про хороше освітлення. Світло повинне падати зліва, а дитина не повинна нахилятися занадто низько над столом або, навпаки, сидіти, як штир, не згинаючи спини. На думку окулістів, відстань між очима і зошитом або книгою має становити 30-35 см.
 Ну, і, мабуть, останнє. Якщо ви «бажаєте» надірвати психіку дитини, а заразом і собі добряче попсувати нерви, як можна частіше кричіть на свого першокласника. Змушуйте його, а краще за все, за допомогою ременя, сідати за уроки, сидіти вдома за книжкою, карайте позбавленням прогулянок, і побільше лайте, лайте … «Міркуйте самі! Вирішуйте самі!» – і, врешті-решт, може бути, зрозумієте всю згубність такого стилю взаємин … Зате прихильність, разом з доброю порадою та турботою, здатні перетворити вашого першокласника із затурканої і втомленої істоти в жваву й активну особистість, якою і належить бути дитині в цьому віці.

Вчимо дитину писати

Поради вчителя батькам

• Навчаючи дитину калiграфiчно писати, необхiдно враховувати її iндивiдуальнi особливостi: нахили, особливостi зору (короткозорiсть, далекозорiсть), вiдхилення в моторицi (тремтiння пальцiв, посмикування руки пiд час письма i т. iн.).

• Кожне заняття починається з перевiрки правильностi сидiння дитини, положення ручки або олiвця в руцi, розмiщення зошита на партi або столi та його перемiщення пiд час письма. Це сприяє профiлактицi порушення постави i зору дитини, пiдвищенню працездатностi, формуванню правильного та швидкого письма.

• У процесi занять звертайте увагу на те, наскiльки чiтко дитина обводить контури фiгур, лiнiї вiзерункiв, малює i пише злiва направо.

• Пiд час роботи над написанням лiтер звернiть увагу дитини на елементарний склад букв, допоможiть їй видiляти найпростiшi графiчнi одиницi, проведiть ритмiчне прописування цих елементiв спочатку в повiтрi, а потiм за допомогою ручки.

• Орiєнтуйте маленьких школярiв на правильне з’єднання букв у складах, на дотримання нахилу пiд час написання букв i слiв.

• Навчайте дiтей писати чисто, без помарок, не заходити на поля, не обводити букви двiчi. Таке письмо сприятиме вихованню охайностi, працьовитостi, сумлiнностi та старанностi у виконаннi будь-якої роботи.

• Виконуючи з дитиною роботу з написання слiв, нагадуйте їй про лексичне значення слова та необхiднiсть дотримуватися правил орфографiї.

• Пам’ятайте: безперервне письмо не повинно тривати довше п’яти хвилин.

• Через кожнi 7 – 10 хвилин роботи з прописами необхiдно проводити фiзкультхвилинки тривалiстю 1,5 – 2 хвилини, а також спецiальнi пiдготовчi вправи для розвитку пальцiв, кистi, передплiччя руки.

• Формування графiчних навичок — процес складний i тривалий. Дитина, зображуючи найпростiшi елементи тiєї чи iншої букви, докладаї максимум зусиль, емоцiйно переживає свої невдачi. Тому необхiдно враховувати настрiй дитини, вчасно приходити їй на допомогу.

• Не забувайте похвалити дитину, заохотити її стараннiсть.

• Ваша постiйна увага, пiдтримка та активна допомога в оволодiннi навичками письма нададуть дитинi впевненостi у своїх силах i можливостях.

Джерело: http://teacher.at.ua/

Пам’ятка батькам першокласника

 1. Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності.

2. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.

3. Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

4. Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.

5. Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

6. Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам'ятайте, що похвала та емоційна підтримка ("Молодець!", "Ти так добре впорався!") здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.

7. Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

 8 . Пам’ятайте ,що оцінюється завдання, а не дитина. Не говоріть дитині: «Ти — відмінник» або «Ти — двієчник». Говоріть: «Це завдання ти виконав на відмінно» або «Це завдання заслуговує тільки  задовільної оцінки».

 9. Навчання - це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття,радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.